На главнуюОбратная связьКарта сайта
Сегодня
24 ноября 2024 г.

Проза — это архитектура, а не искусство декоратора

(Эрнест Хемингуэй)

Проза

Все произведения   Избранное - Серебро   Избранное - Золото

К списку произведений

из цикла "Лелека"

Про Лелеку (3)

Коли ми познайомились, мені було 16, Лелеці майже 18, думаю, якби ми обидва були старшими хоча б на 5 років, то може навіть і закохалися б одне в одного. Хоча, напевно, ми і так закохалися.
Але в свої 16, думки про кохання, чомусь відвідували мене в останню чергу, а Лелека був вільний, йому нічого не було потрібно, він кохав свою свободу і кохає її зараз, кохає несамовито.
Думаю, іншої жінки в його житті і не буде, свобода – єдина. Ні, жінки звісно будуть, вони і зараз є, і були, але не буде тієї, заради якої він захоче по справжньому жити, а жити Лелека вміє, хоча ні, не вміє, вмів.
Колись, Лелека навчив мене любити, любити і вірити. Колись. Коли ще не зходив з розуму, коли не кричав та не плакав. Правда, він і тоді був трохи дивакуватим, але вся його дивакуватість, принаймні для мене, компенсувалася його відкритістю та здатністю розташовувати до себе людей.
Лелека був відкритий настільки, на скільки від нього цього вимагали, і ніколи більше. Він не дозволяв собі ту відкритісь, вважав її слабкісю. І все, що знайомі, чи друзі вважали щирістю, насправді було чимось типу захисної реакції. Чимось, що потрібно було сказати, що б ніхто, не дай Боже, не «копав глибше».
Та ніхто і не копав. Є Лелека – добре, нема Лелеки – не так добре, але й не так вже і погано.


Автор:tt
Опубликовано:10.03.2013 16:51
Просмотров:2767
Рейтинг:15     Посмотреть
Комментариев:0
Добавили в Избранное:0

Ваши комментарии

Чтобы оставить комментарий необходимо авторизоваться

Тихо, тихо ползи,
Улитка, по склону Фудзи,
Вверх, до самых высот!
Кобаяси Исса
Поиск по сайту

Новая Хоккура

Произведение Осени 2019

Мастер Осени 2019

Камертон