Спочатку, страх не дозволяє тобі навіть поворухнутися. Ти летиш до низу і лише кліпаєш неймовірно великими зеленими очима. Зеленими, бо зелені були і в твого батька, зеленими, бо кажуть що зеленоокі завжди досягають своєї мети.
Але то дійсно тільки початок. Наступної миті ти вже хапаєшся за випадкових перехожих, зазираючи їм в очі з якоюсь жадібною та водночас жалісною надією. Ти намагаєшся втриматися. Ти намагаєшся змусити їх втримати тебе.
Але нічого не виходить. Вони не бачать тебе. Вони не чують твого крику. А ти кричиш! Справді кричиш! Так, нехай пошепки, нехай навіть мовчки, але кричиш! Крик роздирає твою горлянку, викочується з неї якимись кров’яними бульбами, сповзає по підборіддю, та лишаючи криваві сліди на одязі падає вниз. Вони не чують.
Якісь вигадані спогади.
Тож, навіщо ти хапаєшся за них? Навіщо намагаєшся привернути до себе увагу? Дурні надії та дурні сподівання. Дурні спроби, які ні до чого не призведуть.
http://www.reshetoria.ru/obsuzhdeniya/shortlist/
Это ссылка на еженедельный выбор произведения недели - самого обсуждаемого и затронувшего большинство решеторян.
Принцип прост. С вечера пятницы каждый из нас может выбрать абсолютно любое произведение, может его, соответственно, номинировать, а потом за него, либо за другое проголосовать.
Абсолютным большинством выбирается, таким образом, наиболее затронувшее.
Это, ни в коем случае, не соотносится с понятием *лучшее*, ибо *лучшего* в творчестве априори быть не может.
Это Знаковое Недели.
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.