Колись, він писав вірші. Колись, був звичайнісіньким поетом–початківцем, яких зараз мільйони, якщо вже не мільярди. Хоча ні, не звичайнісіньким, вірші в нього були доволі сильні, такі, після читання чи слухання яких, змушуєш себе щось робити, змушуєш не сидіти на місці, а встати і іти. А іноді, це і є найскладнішою задачею. Змусити себе. Змусити себе повірити, змусити себе довіритись.
Але такі, як він, завжди хочуть чогось нового, чогось більшого, чогось, що іноді, навіть, виходить за межі реальності, це їх і вбиває. Це вбиває в них те єдине, що вони мають – себе справжнього, нехай і захованого від усіх, або навіть похованого десь на кладовищі своєї душі, але справжнього.
Чому він припинив писати? Мабуть ви чекаєте відповіді на декілька сторінок, але все банально просто, йому набридло, він захотів більшого.
- Навіщо ти питаєш «Чому?» Навіщо? Поясни мені! Ти ж знаєш, що мої вірші, то лише крик у подушку, то ніщо, ніщо у порівнянні із тим, що я можу. Ніщо! Чуєш? Чуєш мене? Ніщо!
- Чую.
- От і добре. Пам’ятаєш мій перший виступ? Всі ті люди у кімнаті, такі чудні, такі дурнуваті, прийшли, ніби думають, що я розповім їм щось нове, розкрию їм якусь таємницю, яку вони досі не знали, але ж я не розкрию! Розумієш мене?! Я НЕ РОЗКРИЮ!
Я можу більше, справді можу, але то не вірші, то не ці трохи проримовані стовпці слів, які починаються нічим і в кінці кінців зводяться до нічого. Ні, це не те, це все не те! Я не хочу віршів, я не хочу ні поем, ні сонетів, ні од, я хочу більшого, зрозуміло? Більшого!
Але він ніколи не казав що є тим «більшим», він хотів його, хотів до божевілля, роздирав собі очі щоб побачити його, але не бачив. Власне, того «більшого», не бачив ніхто. Але воно зводило його з розуму, так повільно, так болісно і водночас так солодко.
Він не став виключенням і почав пити, все досить банально, досить скупо та нецікаво, все досить звичайно. Нікому не потрібні такі герої, нікому не потрібні такі розповіді.
http://www.reshetoria.ru/obsuzhdeniya/shortlist/
Это ссылка на еженедельный выбор произведения недели - самого обсуждаемого и затронувшего большинство решеторян.
Принцип прост. С вечера пятницы каждый из нас может выбрать абсолютно любое произведение, может его, соответственно, номинировать, а потом за него, либо за другое проголосовать.
Абсолютным большинством выбирается, таким образом, наиболее затронувшее.
Это, ни в коем случае, не соотносится с понятием *лучшее*, ибо *лучшего* в творчестве априори быть не может.
Это Знаковое Недели.
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
